Мамина любов, мамина ласка супроводжують нас усе життя – від першого кроку немовляти до самої старості. Адже мама, як дивна – предивна музика, хвиля за хвилею зливає з душі тугу і втому, надихає до творчості і любові. Вона як молитва оберігає нас, прощає гріхи, закликає до життя і спокуси. Бо все прекрасне на землі від матері. З першої хвилин життя схиляється над нами обличчя мами. Її руки колихали нас малими, її подих зігрівав нас бережно і лагідно. Саме в колискових піснях втілився образ жінки, чиє ніжне серце переповнене любов’ю до дитини. І навіть найсвятіше почуття до Батьківщини неодмінно пов’язане з маминою піснею.
„Лебеді материнства”
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, 
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,
Лопотіли крилами і рожевим пір'ям, 
Лоскотами марево золотим сузір 'ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві 
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину, 
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати 
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть, 
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину. 
У цього свята давня історія, пов’язана з долею американської дівчини – Анни Доларвіс. Вона рано втратила найдорожчу людину – маму. Серед кривдних сирітських будинків вимріяла Анна думку: люди повинні мати єдиний день на рік, коли усі разом вшановуватимуть і матір-неньку і матір землю – Батьківщину і матір Божу. На її прохання і клопотання в 1914 р. Конгрес США встановив нове державне свято – день Матері. Невдовзі (з 1929р.) його узаконило багато країн, в т.ч. й Україна. Цей день став святом і родинним , і громадським, бо вшановують рідну Матір, Матір – Батьківщину і Матір Божу.
„Ой маю я три матері”
Ой маю я три матері та всі три хороші — 
Три матері, як три квітки, як три красні рожі.
Перша мати — Непорочна, як лілея біла, 
Із дитятком-немовлятком Пречистая Діва.
Друга мати — це найкраща на світі країна,
Земля наша, наша славна ненька-Україна.
Третя мати — що ж про неї гарного сказати?
Це ласкава, люба, мила, рідна моя мати. 
Ой маю я три матері та всі три хороші — 
Три матері, як три квітки, як три красні рожі.
Напевно не випадково це свято ми святкуємо у травні. Коли прокидається від cну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, а кожна квіточка, кожна стеблин очка, кожен листочок піднімається до сонця, вітаючи весну, тоді теплий вітер приносить до нас свято матері. Бо й справді, чи є на світі така людина, яка любила б так віддано, як мати, пожертвувала б усім, не вимагаючи натомість нічого. Шанувати батьків – це один з найсвятіших обов’язків людини і не сплатних боргів дітей. Батьки нас виростили, виховали, виплекали, навчили добра і любові. І як же не відплатити їм пошаною і любов’ю. Адже тільки цього їм і треба.
У піснях, легендах, віршах укр.. народ оспівує безкорисливу материнську любов, тепло і ласку, яку вона віддає своїм дітям.
Пісня: „Чорнобривці”
Згадаймо сьогодні, як багато зробила для світу мати-жінка. Згадаймо терпіння і сльози тих матерів і жінок, що проводжали своїх чоловіків і дітей на численні війни, що вогненними смерчами проносилися через Україну. Згадаймо ті нелюдські випробовування, які випали на долю матерів під час голодомору 32-33 рр., коли померло 3 млн. Дітей. Скільки тоді було пролито гірких і пекучих материнських сліз. А далі – знову кров, знов сльози, бо скільки невинних життів забрала ІІ світова війна. Скільки матерів залишилось помирати на самоті з невимовною тугою за дітьми. А скільки їх, укр.. жінок, мовчки ішли з своїми дітьми далекими сибірськими шляхами, мерніли наругу, обливалися кровавими сльозами, гинули з розпуки, голоду і холоду. І молилися, молилися вдень і вночі, щоб діти повернулися живими і здоровими. Але ніби й цього замало, бо в 1986 р. на її плечі страшним лихом впав Чорнобиль, і знову плач, знову сльози ...
„Чорнобильська Мадонна”
Вона дивиться, дивиться в душу.
Вона палить очима до дна.
А я все це дотерпіти мушу,
Бо в душі не душа, а вина.
Ну чого ти, чого ти, чого ти
Одкрадайся геть, відійди!
Вона ж встала завзято навпроти
І пильнує очима біди...
Вона йде вже прямує до тебе
Одчинила вже двері – й тобі
Нахиляє це атомне небо
У своїй потойбічній журбі.
Крапля совісті є ще на денці!
Вона вірить і в краплю твою.
У твоєму житті – одноденці
Я нікчемність свою впізнаю.
Над тобою схилилась політик,
Чи впізнав ти цю матір – вдову?
І з мільярдом поганьблених діток
Вона долю несе світову.
Хто ж там, сиву, посміє займати?
Сіль пізнання – це плід каяття.
Несе сива Чорнобильська мати
Цю планету... це хворе дитя!..
В усі часи, усі народи пов’язували з матір’ю найсокровенніше, возвеличували їх, як найбільшу святиню. Адже мати – це корінь життя, берегиня роду, той життєдайний вогонь, який обігріває оселю вірою і любов’ю. Бо й справді, чи є на світі така людина, яка любила в так віддано, як мати, пожертвувала б усім, не вимагаючи натомість нічого. Шанувати батьків - це один з найсвятіших обов'язків людини і несплатних боргів дітей. Батьки нас виростили, виховали, виплекали, навчили добра і любові. І як же не відплатити їм пошаною і любов'ю, адже тільки цього їм і треба. Сила материнської любові ще не пізнала до кінця, хоча оспівала в сотнях, а може в тисячах поетичних творів.
„Дівчину вродливу”.
Дівчину вродливу юнак покохав,
Дорожчої неї у світі не мав. 
І клявся, божився, що любить її 
Над сонце, над місяць, над зорі ясні. 
"Тебе я кохаю. За тебе умру.—
Віддам за кохання і неньку стару!" 
Та мила його не боялась гріха,
Була, як гадюка, зрадлива, лиха.
Всміхнулась лукаво і каже йому: 
"Не вірю, козаче, коханню твому. 
Як справді кохаєш, як вірний сси, 
Мені серце неньки живе принеси". 
І стався опівночі злочин страшний: 
Мов кат, витяг серце у матері син..
Побіг, і скажений гонив його жах; 
Ось-ось добігає, не чуючи ніг... 
Та раптом спіткнувся і впав на поріг. 
І серденько неньчине кров'ю стекло, 
І ніжно від жалю воно прорекло. 
Востаннє озвалось до сина в ту мить: 
"Мій любий, ти впав... Чи тебе не болить?"
Образ матері – це живий храм, повен і історичного смутку і жалю і страждання і нездійснених, але вічних сподівань і мрій. Це наш дороговказ і ми повинні перенести материнську мудрість крізь усе життя передати її наступним поколінням. Промине десять, двадцять, п’ядесят років, загубляться у пам’яті чимало подій, людей, зустрічей. Але щоб із тобою не сталося, ми завжди повертаємося у далекий світ свого дитинства, до мами.
Вірш: „Є в мене найкраща ...”
Жінку-матір часто порівнюють з небесним створенням, богинею, святою. Це не випадково. Любов матері-насвятіше щастя. Повноцінним, спокійним, та радісним є життя людини, якщо ці два почуття бентежать її думки та керують вчинками , адже мати – це сонце нашого життя.
Наші мами! Сьогодні ми низько вклоняємося вам, за ваші безсонні ночі, коли ви сиділи над нашими колисками, за ваше велике терпіння, ніжні руки і гарячі серця. Це ваша повсякденна турбота, невтомна праця, ваша палка любов благословляють нас у дорогу життя. Здоров’я і щастя вам, наші любі мами.
Пісня: „Сіла птаха”