В історії українського відродження періоду ХIХ століття важко знайти людину такої потужної енергії, яку мав Павло Чубинський. Своїм працелюбством, запальним характером, поривом до практичної роботи він заряджав однодумців і спонукав їх до дії.
Павло Платонович Чубинський народився в небагатій дворянській родині 27 січня 1839 р. в Борисполі на вул. Горянській.
У метричній книзі Борисоглібської церкви записано, що у колезького реєстратора Платона Івановича Чубинського і його дружини Марії Миколаївни, православного віросповідання, народився син Павло.
8 квітня 1839 року священик Андрій Бориславський здійснив обряд хрещення. Хрещеними були: Прилуцького повіту титулярний радник Михайло Іванович Данчич і колезька секретарка Євдокія Іванівна Мельниківська. Початкову освіту хлопець здобув від домашніх учителів.
Навчання П.Чубинський продовжив у 2-й Київській гімназії, а в 1857-1861 рр. — на юридичному факультеті Петербурзького університету. Після його закінчення співробітничав з журналом «Основа», де друкував статті і кореспонденції, працював учителем у київському приватному пансіоні. Збираючи етнографічні матеріали, проводив активну агатаційно - пропагандистську роботу у Київській громаді.
У жандармських донесеннях на нього вказували як на «атеїста в душі і нешанобливого сина», «головного порушника громадського спокою». За «злочинну агітацію» і «підбурювання селян проти панів» його без суду і слідства заслали до Архангельської губернії. Але перебування в холодному і малолюдному краї не остудило його душі. На Півночі Чубинський спершу був призначений судовим слідчим у містечку Пінега, а через короткий час здобув прихильність губернатора і посаду секретаря губернського статистичного комітету. Боровся з хабарництвом, чиновниками. А ще був старшим чиновником особливих доручень, завідував бібліотекою, редагував неофіційну частину «Архангельских губернских ведомостей», завідував громадським притулком, бібліотекою, заснував музей та був його екскурсоводом, організував наукове вивчення всієї губернії.
За свій труд Чубинський отримав подарунок від великого князя - діамантовий перстень і можливість повернутися до рідної землі. Були ще численні золоті медалі, премія графа Уварова.
Дослідження південно-західних земель вилилися у 7 томів праць. Зібрав найбагатший матеріал з етнографії українців. Чубинський вивів українську етнографічну науку на європейський рівень.
 Вірш "Ще не вмерла..." написав у віці 23 років.
Займався статистикою, науковими експедиціями, дорогами, залізницями, освітою, був членом-кореспондентом імператорського товариства сільського господарства, працював у Російському географічному товаристві.Цікаві писав праці "О значении сказок, пословиц и песен для криминалиста".
"Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників"
Працюючи у фірмі "Брати Яхненки і Симиренко", вник у виробництво цукру. Праці, карти у цій галузі.
Зайнявся переписом Києва, археологією. Під час перепису показав, що більшість киян вважають рідною мовою українську. На Чубинського донесли і він знову був виселений з України.
У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка. Загалом прожив всього 45 років.
Помер 17 січня 1884 р. Прощалися з Чубинським у Церква Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.
|
