Головна » 2016 » Жовтень » 11 » До 110-ї річниці від дня народження І. Багряного
07:56
До 110-ї річниці від дня народження І. Багряного

 «Не іменуй же мене поетом, друже мій! Я хочу бути мільки людиною,яких так мало на світі…»
                                                               Іван Багряний


                 «Титан українського духу»

Під такою назвою в Семенівській ЦРБ організовано виставку - портрет «Титан українського духу»  до 110-ї річниці від дня народження Івана Багряного.
 

Письменник, який став, мабуть, чи не найвидатнішою особистістю першої хвилі еміграції з Радянського Союзу. Йому було двадцять п'ять років, коли геноцид в Україні набув нечуваного масштабу. Автор, котрий не міг дозволити собі замовчувати страшну реальність, в якій жили його співвітчизники. І за це він, разом із сотнями тисяч інших правошукачів, потрапив на Далекий Схід у концтабір, де мусив провести довгі п'ять років...

 

Іван Багряний (справжнє ім’я: Лозов’ягін Іван Павлович) народився 2 жовтня 1906р. в м. Охтирці на Полтавщині у родині сільського робітника-муляра.
Навчався у вищій початковій школі, вірші почав писати ще у 2 класі. Навчаючись у школі, був редактором шкільного журналу надія. З 1920р. навчався у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну. 
У 1924р. вступив до Охтирської філії організації «Плуг». У 1925р. під псевдонімом Полярний надрукував свою першу книжку оповідань «Чорні силуети». У 1926р. вступив до Київського художнього інституту, який не закінчив через матеріальну скруту. Тоді під псевдонімом Багряний друкував поезії й оповідання в журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях» та «Плужанин».


 

Його прийняли до організації МАРС. У 1929р. з’явилася збірка поезій «До меж заказаних» У 1930р. з’являється історичний роман у віршах «Скелька» 16 квітня 1932р. заарештовано за контрреволюційну і націоналістичну діяльність, рік тримали під слідством, потім засудили на 5 років заслання і вивезли на Далекий Схід. У 1937 тікає на Україну.

1938 року повторно арештований та відсидів у Харківській в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі 2 роки і 7 місяців. Про це написав у романі «Сад Гетсиманський» 1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місце­вому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН. Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції в 1942 р. мав бути розстріляний, але випадково вря­тувався. 1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА й сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Німеччини, залишивши дружину з дітьми вдома.

 Публікуються романи «Люба», «Тигролови» У 1945р. засновує газету «Українські вісті», бере участь у створенні організації МУР (Мистецький український рух), засновує ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді).

У 1946р. кількома мовами за кордоном надруковано його памфлет «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» Знайшов порятунок душі у новій родині, де народилися син Нестор і донька Роксолана.

1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років — до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.

І хоча духом І. Багряний залишався нездоланним, зраджувало тіло — його залізний організм надірвався. Він став завсідником лікарень і клінік, але, й прикутий до ліжка, невтомно працював. Лежачи, писав на спеціально для нього виготовленій дошці, яку ставив на груди.

Нездійсненні задуми викликали почуття відчаю. Тяжка хвороба серця, туберкульоз і діабет довершили свою руйнівку роботу. 25 серпня 1963 року на 57-му році життя в санаторії Сан Блазієн у Шварцвальді скінчився земний шлях Івана Павловича Багряного. На могилі письменника у Новому Ульмі (Німеччина) встановлено пам'ятник із викарбуваним на ньому словами з поеми "Мечоносці";

Ми є. Були. І будем Ми! 

Й Вітчизна наша з нами.

 

 

Творчий доробок: збірка оповідань «Чорні силуети»( 1925р.); збірка поезії «До меж заказаних» (1929р.);

історичний роман у віршах «Скелька» (1930р.); роман «Тигролови»( 1944, 1946р.); роман «Сад Гетсиманський» (1950р.); роман «Огнене коло» (1953р.); роман «Буйний вітер»( 1957р.); роман «Людина біжить над прірвою»  п’єси «Генерал», «Морітурі», «Розгром» (1965р.); збірка «Золотий бумеранг»

( 1946р.); поема «Антон Біда – герой труда» (1956р.)
 

 

 

 

Іван Багряний упродовж усього життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній незгасиму іскру, яка висвітила б шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення у безсмертя. Він поспішав, боровся відчайдушно, знесилювався і знову духовно окрилювався. Запалювався гнівом — і страждав, охоплений зливою сліз співчуття до людини, спрагою милосердя і невимовного болю серця, піднімав її до висот божественного творіння, бо вірив у тріумф людської гідності на пограниччі боротьби і страждань. Інакше не міг, бо сам собі заповів бути людиною.

Запрошуємо до бібліотеки та переглянути книжкову виставку та познайомитись з творчістю І. Багряного

 


                                                                 Матеріал підготувала З. Іващенко

Переглядів: 80 | Додав: СеменівськаЦРБ | Теги: І. Багряний | Рейтинг: 0.0/0
Вітаю Вас Гість